Плоди II Ватиканського Собору за 60 років – трансформація Католицької Церкви в псевдоцеркву Нью-Ейдж /10 частина/

Дивіться це відео також на: https://vkpatriarhat.org/plody-ii-vat-sob-10/

Підписатися на розсилку нових публікацій від ВВП https://bit.ly/3PJeqlG

Ювілей двох Соборів: 1700 років від Нікейського та 60 років від II Ватиканського

Нікейський Собор і всі три наступні Собори – Константинопольський, Ефеський і Халкедонський – виступили проти єресей, які нападали на природу Ісуса з метою заперечення того, що Ісус є правдивим Богом і правдивим чоловіком, єдиним Спасителем людства. Напад був прихованим і підступним. Догматичні Собори завжди виступають проти єресей, які заперечують основні правди нашого спасіння. На противагу цьому, II Ватиканський Собор (1962-65) приховано втілив панєресь модернізму. Після Собору т.зв дух II Ватиканського Собору просунув цю єресь в усі теологічні школи, але не конкретним проголошенням, а приховано, в авторитеті папи та Собору. Модерністам через т.зв. науковий історико-критичний метод знову вдалося втілити вже давно засуджені єресі.
Святий Пій Х назвав модернізм зборищем усіх єресей і засудив його в догматичній енцикліці. Чому модернізм є зборищем усіх єресей? Бо включає в себе єресь аріанства, проти якої виступив І Нікейський Собор 325 року, а також інші єресі, які приховано нападали на Нікейський символ віри. Собор чітко сформулював і встановив обов’язковою основну правду віри – Божество Христа. Вона виражається формулою: Бог від Бога, Світло від Світла, Бог істинний від Бога істинного, роджений, несотворений, єдиносущний з Отцем.
Сучасні модерністи замість проповідування спасіння в Ісусі Христі запровадили лжевчення про т.зв. Христа історичного і т.зв. Христа віри, якого нібито вимріяла перша спільнота християн. Це твердження – повне безглуздя. Історико-критичний метод у теології заперечує відкупительну смерть Христа на хресті. У 2009 році це виразив німецький єпископ Цолліч, сказавши, що Христос начебто не помер за наші гріхи, а лише зі солідарності з терплячими. Це богохульство і спотворення. Багато авторів під впливом історико-критичної теології заперечують історичне та реальне воскресіння Христа. Вони сугестивно брешуть і нахабно стверджують, що це воскресіння лише символічне, надісторичне, есхатологічне, містичне тощо.
Однак історичне воскресіння Ісуса Христа є підтвердженням Його Божества і того факту, що все, чого Він навчав і що робив, зобов’язує нас приймати це з вірою. Основна правда, що Ісус є Спасителем і воскрес з мертвих, була основним змістом проповіді апостолів. Петро сказав євреям: «Ви розіп’яли Його руками беззаконних і вбили… Цього Ісуса Бог воскресив, і всі ми є свідками того» (Ді. 2,22-24.32). За свідчення про воскреслого Ісуса апостоли страждали і навіть пожертвували своїм життям.
Вигадкам про поділ Христа на історичного та неісторичного послужила модерністська теорія, яка свідомо посувала час виникнення Євангелій іноді аж до ІІ століття. Чому? Метою єретиків-модерністів було поставити під сумнів правдивість Євангелія і, насамперед, ясне свідчення всього Євангелія про те, що Ісус є правдивим Богом і Спасителем, про що особливо виразно свідчить Євангеліє від Івана. Лише після віднайдення деяких папірусів єретики були змушені відступити від своєї хибної теорії щодо Євангелія.
Історичні критики, використовуючи свої сконструйовані теорії, також ставлять під сумнів авторів Євангелій, а особливо авторство листів апостолів Павла та Івана. Стверджують, що апостол Іван начебто не писав ні Євангелія, ні листів. Вигадали брехню про «йоанівське Євангеліє» та «йоанівські та павлівські листи», які нібито були написані кимось іншим. Одночасно вони ігнорують і саме свідчення апостола Івана, який дослівно пише: «Що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, те вам звіщаємо» (1 Ів. 1,1). Апостол Павло сам свідчить про написання своїх листів: «Гляньте, якими великими буквами пишу вам власною рукою» (Гал. 6,11). «Привіт моєю, Павловою, рукою. Це знак у кожнім моїм посланні: так завжди пишу» (2 Сол. 3,17). Але лжевчених обманців не цікавить реальність, вона їм нудна. Хочуть бути креативними і їх зовсім не хвилює, що рухаються лише в царстві своїх мрій і псевдонаукових конструкцій.
Що можна коротко сказати про авторство Євангелія? Євангеліє було написано через нагальну місіонерську потребу, у перші дні після Зіслання Святого Духа. Тоді за один день навернулося 3000 паломників з різних країв Римської імперії.
Три головні причини, чому Євангеліє було написано відразу після Зіслання Святого Духа:
1) Для місії необхідно було мати міцну писемну основу, особливо для місії на чужій території. Це мало забезпечити єдність у проповідуванні Христового вчення.
2) Задля авторитету було необхідно, щоб Євангеліє написали апостоли як очевидці. Це завдання доручили апостолам Івану та Матею. З самого початку Євангеліє переписувалося і поширювалося як арамейською, так і грецькою мовами.
3) Для Богослужіння треба було мати священні тексти, які б мали авторитет Святого Письма. Християнам вже було недостатньо черпати зі Старого Завіту. З письмового свідчення Євангелій при християнському Богослужінні виходила екзегеза та наука про те, як досягти спасіння через віру в Христа, а також як жити згідно з Христовими заповідями.
Теорія про те, що апостоли начебто спочатку проповідували і лише потім написали Євангеліє, дуже підходила прихильникам сучасного модернізму, проповідуваного в усіх теологічних школах. Що стосується синоптиків, то пояснення просте: Марко лише скоротив Євангеліє від Матея, а Лука щось опустив, а щось додав.
Єресі модернізму пропагують суто людський погляд на Святе Письмо і на Ісуса Христа. Трансцендентальний рівень ставиться під сумнів або повністю заперечується.
Декларація «Nostra aetate» II Ватиканського Собору відкрила двері антимісії поганства всередину Церкви. В цьому продовжує псевдопапа Франциск Бергольйо своїм Синодом про Амазонію, інтронізацією демона Пачамами та посвяченням сатані в Канаді. При тому може посилатися на II Ватиканський Собор, який настільки змінив суспільне чуття та думку в Католицькій Церкві, що єпископам, священникам і Божому люду ця до неба волаюча апостазія виглядає вже як щось цілком нормальне. Ця духовна сліпота є отруєним плодом II Ватиканського Собору.
Іван Павло ІІ в дусі II Ватиканського Собору 1986 року організував в Асижі зустріч із представниками поганських культів і разом з ними молився. Але вони не визнають Бога Отцем, а поклоняються демонам. Цим жестом висловив єресь про те, що християнство та поганство є альтернативними шляхами до спасіння.
В даний час найбільшим шоком є те, що псевдопапа Бергольйо запровадив принцип зміни парадигм. 1 листопада 2023 року в motu proprio «Ad theologiam promovendam» він встановив, що може змінювати їх як забажає, і водночас визначив, що все, що суперечить його рішенню, є недійсним. Роблячи це, систематично руйнує фундаментальні стовпи віри.
Згодом Бергольйо видав т.зв. догматичну декларацію «Fiducia supplicans», де узаконив один із найтяжчих гріхів – содомію, і навіть наказав благословляти союзи цих людей. Цим содомським антиєвангелієм він скасував католицьке вчення і трансформував Католицьку Церкву в синагогу сатани. Міг зробити це лише тому, що відбулася зміна мислення, викликана духом II Ватиканського Собору. Цьому Собору неправомірно надали такий авторитет, ніби всі Собори до нього нічого не означали. Під цим духовним терором протягом 60 років створилися такі умови, в яких псевдопапа вже міг скасувати основи Церкви і сказати, що цим лише реалізує ІІ Ватиканський Собор.
Цього року виповнюється 1700 років від І Нікейського Собору. Одночасно є 60-та річниця від ІІ Ватиканського Собору. Нікейський Собор засудив єресь, яка ставила під сумнів Божество Христа, а також самого єретика Арія. На противагу цьому, ІІ Ватиканський Собор відкрив двері не тільки для єресі аріанства, але й для інших єресей, які ставлять під сумнів Божество Христа та божественне натхнення Святого Письма. Крім того, відкрив двері інвазії поганства в декларації «Nostra aetate».
Бергольйо узаконив гріх содомії у «Fiducia supplicans» і тим самим заперечив гріх як такий. Це скасовує весь Декалог і християнський Символ віри. Але тоді це вже не католицьке вчення і навіть не Католицька Церква! Синодальний шлях Бергольйо є публічним бунтом проти Бога і радикальним відкиненням шляху спасіння, яким є Христос. Католик, який хоче спастися, повинен відділитися від цього фальшивого шляху та секти, яку заснував Бергольйо, навіть якщо й вона маскується під назвою «Католицька Церква». Також необхідно назвати ІІ Ватиканський Собор єретичним. Як такий, він має бути скасований. Цей Собор радикально суперечить букві і духу І Нікейського Собору.
Нехай святкування 1700-річчя Нікейського Собору стане приводом для публічного скасування єретичного Собору під назвою «Другий Ватиканський». Без цих радикальних кроків не може відбутися справжнє відродження Церкви.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського (Католицького) Патріархату

+ Методій, ЧСВВр + Тимотей, ЧСВВр
єпископи-секретарі

11.03.2025